Пенсіонерка з Житомира, над сином якої поглумилися в міліції, виграла справу в Європейському суді з прав людини. Тепер держава Україна зобов'язана виплатити жінки десять тисяч євро за моральний збиток

«Міліціонер сказав мені:« Матуся, у нас так б'ють, що рідних дітей здаси» Володимир Ковальчук був затриманий житомирськими правоохоронцями у вересні 2002 року за підозрою у вбивстві. У ході затримання він зізнався у злочині, якого не скоював. Через кілька років після того, що сталося 33-річний чоловік помер. У Європейському суді з прав людини, що померла сина представляла його мати. Ганна Ковальчук до найменших подробиць знала, що саме робили міліціонери з її сином. Про деякі речі чоловікові було соромно говорити навіть матері. Він просив придати гласності тільки після його смерті.

«Коли я попросила пояснити, в чому підозрюють мого сина, в райвідділі заявили, що це ... не моя справа»

- Всі жахи в нашій родині почалися після того, як в будинку, де знімав квартиру мій син разом зі своєю цивільною дружиною, вбили чоловіка, - згадує 74-річна Ганна Сергіївна. - Під підозру потрапили багато, в тому числі і мій 28-річний Володя. Його, як і другіх підозрюваних у вбивстві, заштовхали у міліцейський УАЗик і відвезли у райвідділ на допит. Але мені про це стало відомо лише наступного дня.

Матері зателефонувала господиня, у якої квартирував Володимир Ковальчук, і повідомила, що того забрали в міліцію. Жінка негайно вирушила до райвідділу.

- У коридорі райвідділу міліції я почула страшні крики і запитала у чергового, чому він спокійно сидить і ніяк на це не реагує, - продовжує Ганна Ковальчук. - Не відповівши, він відвернувся. Тоді я попрямувала до заступника начальника карного розшуку. Попросила його пояснити, в чому підозрюють мого сина. Той заявив, що це ... не моя справа, і звелів йти додому. Наступні п'ять днів я від хвилювання не знала, куди себе подіти. Щоб хоч що-небудь дізнатися, щодня ходила до райвідділу, як на роботу. Проте мене навіть на поріг не пускали.

На знімках Володимира Ковальчука до затримання і після, які демонструє його мама Ганна Сергіївна, як ніби зображені дві різні людини. Один з яких у своєму житті явно пережив щось дуже страшне

А в цей час над Володимиром Ковальчуком в прямому сенсі знущалися.

- Пізніше син мені розповів, що, як тільки опинився в райвідділі, слідчий запропонував йому зізнатися у вбивстві, - говорить Ганна Сергіївна. - Володя, звичайно, відмовився. Син пояснив, що в ту ніч, коли все сталося, його взагалі не було вдома. Він ночував у ... витверезнику. Справа в тому, що напередодні ввечері він прийшов додому з роботи нетверезий і поскандалив із дружиною. Оксана викликала міліціонерів, поскаржилася їм, що не може втихомирити чоловіка, і попросила його забрати. У сина було залізне алібі, проте воно йому не допомогло.

Коли Володимир Ковальчук відмовився «по-хорошому» написати явку з повинною, міліціонери почали його мордувати.

- До Володі хтось підійшов ззаду і вдарив по голові чимось важким, - розповідає Ганна Ковальчук. - Від удару він втратив свідомість. Сина облили водою, а коли він прийшов в себе, стали бити по нирках, по легким, по п'ятах. Коли і після цього Володя не став нічого підписувати, міліціонери зв'язали йому руки і ноги, підвісили на залізну поперечину і стали розгойдувати. На цей раз син відключився надовго, так, що йому довелося викликати швидку допомогу. Медики, які приїхали на виклик, призвели Володю до тями і ... розійшлися. Слідчий знову запитав, чи бажає син підписати явку з повинною.

Володимир «зізнався у вбивстві» тільки після того, як його ... згвалтували міліцейським кийком. У напівнепритомному стані він підписав усе, що йому веліли. Однак міліціонери перестаралися, і чоловіка довелося терміново госпіталізувати.

- Мені подзвонили з наркодиспансера і попросили, щоб я негайно приїхала, - згадує Ганна Ковальчук. - Коли я побачила синього від побоїв сина, з перебитим носом, прикутого наручниками до ліжка, то гірко заплакала. Син заплакав разом зі мною. Він сказав, що нікого не вбивав, але його змусили «зізнатися», і попросив забрати його додому. Міліціонер, який охороняв Володю, шепнув мені: «Матуся, у нас так б'ють, що рідних дітей здаси». Конвоїр повідомив, що мій син дві доби не приходив до тями, але ліки приносити не потрібно, тому що завтра вранці сина все одно відвезуть до райвідділу. Ще він попросив, щоб я нікому не говорила про те, що тут бачила і чула. Я вважала, що міліціонер зробив мені послугу, дозволивши побачення з сином, і не стала піднімати шуму, але дуже скоро про це пошкодувала.

- Коли ви почали збирати докази тортур?

- Через місяць, коли Володю випустили з міліції, я його буквально впросила піти до лікаря, - говорить Ганна Сергіївна. - За ті 28 днів, які він провів у райвідділі, його численні рани затяглися і згодом стали трактуватися як «легкі тілесні ушкодження». А «несподівано» виявилися у сина геморой порахували взагалі не стосується до справи. Мовляв, немає доказів того, що йому в задній прохід заштовхували чужорідне тіло, це схоже на звичайний комбінований геморой, і крапка. Зауважу, що син до затримання ніколи на подібну хворобу не скаржився.

Ганна Сергіївна демонструє фотографії Володимира до його затримання і після. Створюється враження, що це абсолютно дві різні людини, один з яких у своєму житті пережив щось дуже страшне.

- З часом у сина почали хворіти нирки, голова, - продовжує Ганна Ковальчук. - Через дев'ять місяців йому дали другу групу інвалідності. Ще через два роки він помер.

Мати присягнулася, що знайде винних в раптовій смерті сина. Вона стала засипати скаргами місцеву прокуратуру і зрештою звернулася до Європейського суду з прав людини. Там Ганна Ковальчук поскаржилася на порушення статей 3 і 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод: погане поводження з боку працівників міліції під час перебування під вартою її сина у вересні 2002 року і на неефективність розслідування її скарги про погане поводження. Враховуючи висновки лікарів про час заподіяння тілесних ушкоджень, які збігалися з часом змісту Володимира Ковальчука під вартою, Європейський суд встановив, що працівники міліції дійсно застосовували недозволені методи дізнання під час його арешту. Така практика трактується як нелюдське і принижуюче гідність поводження. Також Європейський суд визнав неефективність розслідування за скаргою Ганни Ковальчук, з огляду на те, що протягом восьми років правоохоронні органи так і не встановили обставин, за яких її син отримав тілесні ушкодження. У зв'язку з цим Україна (як держава-відповідач) повинна виплатити Ганні Сергіївні Ковальчук десять тисяч євро відшкодування моральної шкоди плюс 290 євро відшкодування судових витрат.

Таке рішення задовольнило заявницю. Ганна Сергіївна повідомила, що, як тільки отримає гроші, відразу замовить покійному синові надгробний пам'ятник. Жінка все ще сподівається, що прокуратура встановить винуватців усіх її бід.

За вісім років (!) Жодного міліціонера, причетного до побиття Володимира Ковальчука, так і не знайшлося

- У 2002 році в нашому місті вбили чоловіка, - розповідає прокурор Житомира Ілля Титарчук. - У зв'язку з цим було порушено кримінальну справу за статтею «Умисне вбивство». У ході розслідування на причетність до злочину перевірялося багато людей, в тому числі і Володимир Ковальчук. Після затримання він зізнався у вбивстві, проте потім спростував свої показання, заявивши, що дав їх під примусом. На тілі Володимира Ковальчука були виявлені сліди легких тілесних ушкоджень. Мати Ковальчука запевняла, що її син був також згвалтований, проте згідно з актом медичної судмедекспертизи це не підтвердилося.

- Чи понесуть покарання люди які вчинили таке з  Володимиром Ковальчуком?

- Слідство триває, це все, що я можу додати до вище викладеного, - відповів прокурор.

За вісім років (!) Жодного міліціонера, причетного до побиття Володимира Ковальчука, так і не знайшлося. Швидше за все, що за знущання над ним ніхто відповідальності не понесе. В усякому разі, таке враження склалося не тільки у мене, але і у правозахисника Андрія Мельничука, який допомагав матері Володимира Ганні Ковальчук оформляти документи для Європейського суду.

- Володимир Ковальчук поступив до райвідділу без єдиної подряпини на тілі, а пішов з гематомами на сідницях, на кінцівках та спині, - каже Андрій Вікторович. - Це засвідчили лікарі наркодиспансеру, куди міліціонери відвезли на огляд Володимира Ковальчука через кілька днів після його затримання. Правоохоронці хотіли отримати висновок, що Володимир ... п'яний. Цікаво, як він міг напитися в КПЗ?! Тут міліціонери явно перестаралися. Крім того, виявилася підробка документів, у тому числі невідповідність підписів Ковальчука. Володимиру приписали адміністративне порушення, за яке протримали в міліції 28 днів.

П'ятнадцять разів ми подавали заяву, вимагаючи порушити кримінальну справу щодо неправомірного затримання Володимира Ковальчука та катування його співробітниками міліції. Стільки ж разів отримували відмову. Нарешті у 2005 році подали заяву до Європейського суду. Нашу справу практично відразу прийняли до розгляду.

За кількістю звернень до Європейського суду з прав людини Україна входить до п'ятірки лідерів серед держав. Українці, не сподіваючись на справедливість рідного суду, активно звертаються до Європейського. Наші співвітчизники виграли вже близько 170 справ. У середньому суд триває три-чотири роки.

- Європейський суд розглядає справи, які стосуються порушень політичних і громадянських прав і свобод згідно Євроконвенції, - пояснює співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. - Це право на життя, на захист від катувань, на справедливий суд, на свободу релігії і слова. Щоб подати заяву до Євросуду, потрібно пройти всі судові інстанції української правової системи: першу, касаційну, апеляційну. І якщо права так і не були відновлені, можна сміливо вирушати до Європейського суду. Звертатися потрібно не пізніше шести місяців після отримання останнього судового рішення. Держава зобов'язана виплатити всю суму компенсації вчасно, в іншому випадку за кожен день прострочення нараховується пеня.

"Факти"