В умовах розвитку ринкових відносин на селі та пом'якшення імперського режиму відносно селянства, в тому числі і польського, яке переважало серед населення Нового Заводу, наприкінці XIX-початку XX ст. чиншеве право відійшло в історію, а земля стала основним об'єктом купівлі-продажу. Саме в цей час Карл-Ян Шленкер активно розпродує свої земельні угіддя місцевим селянам. Наприклад, лише за чотири місяці (липень-жовтень) 1892 року він продав більше 1000 десятин землі 79-ти селянським господарствам. До того ж, кожне господарство купувало від 6 до 25 десятин. Так в межах сучасної Новоза-водської сільської ради з'явились назви урочищ Башинщина, Савіччина, Лісовщина тощо, як свідчення про колишніх власників даних земельних володінь.

   30 червня (13 липня) 1900 року Карл-Ян Шленкер закінчив свій земний шлях у Варшаві в будинку №14 по вулиці Ясній, залишивши дружину Марію-Зенобію, три дочки - Марію-Анну (у заміжжі Виджга), Ванду-Яну (у заміжжі Хржановська), Софію-Регіну та неповнолітнього сина Карла-Станіслава.
За заповітом Карла-Яна Шленкера, все його рухоме і нерухоме майно та капітали, що знаходились в Російській імперії і Царстві Польському, були розділені між членами його сім'ї на чотири рівні частини. Повноправним власником своєї частини спадку, яка включала саме Новозаводські маєтності та Бердичівський шкіряний завод, Карл-Станіслав Шленкер (1886 - 1944 рр.) став, досягши повноліття у 1904 році.

   Разом з майновими цінностями Карл-Станіслав успадкував від батька талант підприємця, невтомність у веденні справ, потяг до меценатства, жагу слугувати добру в усіх його проявах. Бердичівський шкіряний завод набрав при ньому неймовірних потужностей. Продукція заводу покривала п'яту частину потреб у шкіряних виробах всієї армії Росії. В роки Першої світової війни чоботи і ремені для солдатів і офіцерів цілими залізничними потягами йшли з Бердичева.

   У 1915 році, коли загроза військової окупації нависла над Польщею, родина Шленкерів переїхала до Нового Заводу, шукаючи спокою та прихистку. Проте пожити спокійно в наших краях їм не довелося. Наближалась Жовтнева революція 1917 року. Оскільки ще йшла війна, і фронт проліг між Волинню і Польщею, Шленкери окружними шляхами - через Норвегію - лише в 1921 році потрапили на батьківщину, хоч виїхали ще в 1916 році. На той час знаменитий дім Шленкерів був уже збіднілим, та все ж зберіг свій патріотизм. Більшість представників цього славного роду за непокору була страчена: професор Хржановський (чоловік Ванди-Яни Шленкер) загинув у німецькому концтаборі, Марія-Анна - в обозі у Лодзі, їх племінник Андрій замордований НКВДистами в Катині, а доктор фізико-математичних наук Карл-Станіслав Шленкер і його дружина Галина загинули у перші дні Варшавського повстання 1944 року. Та зосталась по них пам'ять людська...

   У Новому Заводі залишив по собі Карл-Станіслав Шленкер пам'ять у ряді споруд, що збереглися до нашого часу, як і пам'ять про ті, що з тих чи інших причинне збереглися, наприклад, про легендарний флігель з горіхового дерева, спалений під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

   На північній окраїні села, біля самого лісу, до сьогодні красуються ошатні двоповерхові будинки колишньої садиби Шленкерів. Побудовані вони, найімовірніше, на межі ХІХ-ХХ століть. Нині в одному з них розміщена контора фірми «Елкопласт» та квартири колишніх робітників РТС, в іншому - медична амбулаторія та дитячий садок. У 20- х роках XX ст. у цих будинках, конфіскованих радянською владою, розміщувався притулок для 100 дітей, привезених з вражених голодом 1922 року губерній Росії та України. У 30-х роках тут розмістився Польський сільськогосподарський технікум, а після його закриття в 1935 році - машинно-тракторна станція, реорганізована в 1958 році в РТС, та дільнична, розрахована на 30 стаціонарних пацієнтів. Поряд з цими будинками до сьогоднішнього часу збереглася частина модринової алеї, посадженої руками Шленкерів. Вулицю, що веде від неї, жителі села так і називають - "Алея".

   Навпроти садиби Шленкерів розташований будинок Новозаводського лісництва. Ця будівля також налічує більше ста років. Лісництво, засноване у Новому Заводі Шленкерами, не припиняло своєї діяльності впродовж усього свого існування. Воно і тепер є одним із успішних підприємств нашого краю, а навколишній ліс - його красою і гордістю. Лісове господарство і на початку XX ст. відігравало велику роль у економічному житті Нового Заводу. Розвиток товарного виробництва сприяв збільшенню масштабів лісоексплуатації, зростали темпи вивозу будівельного і пиломатеріалу в різні країни Європи. Розпилювання лісу велось на місцевих невеликих тартаках (до речі, сусіднє з Новим Заводом село носить назву Тартачок), а також на лісопильному заводі, відкритому Карлом-Станіславом Шленкером у Новому Заводі в 1908 році. Працював даний завод на паровому двигуні і обслуговувався 14 найманими робітниками. Серед 20 таких заводів Волинської імперії Новозаводський був найбільшим - його товарооборот складав більше 300 тисяч рублів. Товарний ліс продавався переважно за кордон: у Мемель, Гданьськ, Штеттін, Кенігсберг, Торн, Пілау, а також через Одеський порт в Англію. Конфіскований радянською владою лісопильний завод Шленкера припинив свою діяльність з-за браку сировини у 1927 році.

   На початку XX ст. село Новий Завод налічувало 111 дворів і 1207 жителів, абсолютна більшість з яких мали польське походження. Польськими поселеннями були і всі навколишні села та хутори, католицьке за віросповіданням населення яких складало близько 4500 чоловік. Проте власної культової споруди новозаводчани не мали. Будівництво костьолу у Новому Заводі стало можливим лише в 1905. році після видання царем Миколою II "Толеранційного маніфесту", який декларував ліквідацію частину обмежень, що стосувались католицької церкви, в тому числі на будівництво нових храмів.

   Наріжний камінь Новозаводського костьолу було закладено 11 квітня 1905 року настоятелем Пулинського костьолу кс. Вікентієм Рубікасом та інспектором Житомирської духовної семінарії кс. Яном Загурським. Побудований за проектом архітектора Віткевича у закопанському стилі в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, Новозаводський храм у 1906 році був освячений кс. Валеріаном Громадзьким, який провів тут перші богослужіння. Землю під будівництво Новозаводського костьолу, що здійснювалось на кошти Шленкерів та місцевої громади, подарував Карл-Станіслав Шленкер (перший серед протестантів Шленкерів, хто прийняв католицьке віросповідання). Він же подбав і про внутрішню окрасу храму. При костьолі було 15 десятин землі. Тут розміщувались площа, вулиця, липова алея, луки, орна земля, різноманітні будівлі, в тому числі побудований на кошти Шленкера двоповерховий кам'яний будинок для настоятеля костьолу. 1 січня 1911 року Новозаводський костьол став самостійним приходом, а першим його настоятелем був кс. Миколай Пасловський, якого 20 жовтня 1915 року замінив кс. Миколай Струсевич. На 1915 рік Новозаводський костьол налічував 8751 прихожанина. Минули десятиліття, виросли нові покоління, постаріла липова алея. Костьол витримав усі катаклізми історії. І тепер, як колись, він скликає вірних на службу Божу.

   Інтенсивний розвиток капіталістичних відносин наприкінці ХІХ-на початку XX ст. обумовлював необхідність мати освічених людей. Тому за сприяння земств і прогресивних поміщиків у ці часи повсюдно відкривались школи. Це не оминуло і наш край. У 1913 році, згідно з Положенням 1878 року, у Новому Заводі відкрилося двокласне сільське училище. Приміщення для школи побудував місцевий поміщик Карл-Станіслав Шленкер, а кошти на утримання школи виділила державна казна і земство. В 1914-1915 роках 112 дітей (76 хлопчиків та 36 дівчаток) тут навчали три педагоги - завідуючий школою Георгій Блажеєвський, законовчитель Йосип Тичин та вчителька Лізавета Колюмбова. Навчання велось російською мовою. Згодом школа стала чотирикласною. А в роки революції 1917 - 1920 років Новозаводська школа була переведена на польську мову навчання. В 1924 році вона стала семирічною, а з ліквідацією Польського національного району, що існував упродовж 1925-1935 років, мовою навчання в школі стала українська. В 1938 році Новозаводську школу було реорганізовано в десятирічну середню школу, проте здійснила вона лише один передвоєнний випуск, і знову стала середньою школою лише в 1953 році.

   Нині в побудованій Карлом Шленкером Новозаводській загальноосвітній школі навчається 150 дітей, які з вдячністю зберігають у своїй пам'яті ті добрі справи, що залишила нам у спадок родина Шленкерів.

   Володимир ДЕНИСЕВИЧ
   газета "Вісті"

    На першом фото: колишній Новозаводський маєток поміщика Карла-Станіслава Шленкера (побудований на початку XX ст.). У 1922-1926 рр. - дитячий будинок. У 1926-1938 рр. - Новозаводський польський сільгосптехнікум.Тут же в ЗО - 50-х рр. розміщувалась МТС, а в бб - 90-х рр. - РТС. Нині тут діє ПП «Елкопласт».