РАЙОН У РОКИ ВІЙНИ
Війна була найважчим випробуванням для всього радянського народу, зокрема, для трудящих Червоноармійщини. Вже в перші її дні на багатолюдних мітингах у селах, установах, підприємствах колгоспники, службовці, молодь оголошували себе мобілізованими, готовими виступити на захист рідної землі. Так, колектив робітників та інженерно-технічних працівників Червоноармійської МТС на мітингу одностайно висловив готовність стати в ряди захисників Вітчизни. До військкомату почали надходити заяви добровольців про бажання йти на фронт. За перший тиждень війни понад дві тисячі жителів району були мобілізовані й відправлені на фронт, понад тисячу чоловік стали працювати на спорудженні оборонних укріплень.
Водночас із проведенням мобілізації до армії в районі був створений винищувальний батальйон, до якого увійшли робітники, колгоспники, службовці, що володіли зброєю. В 51 колгоспі, 2 МТС, 11 установах, 5 підприємствах були створені групи сприяння винищувальному батальйону.
Вони охороняли важливі об'єкти, спостерігали за повітря використовуючи вишки, дерева, горби тощо. При появі ворожих парашутистів-диверсантів негайно сигналізували всіма можливими засобами. Значну допомогу в боротьбі з диверсантами подавали молодь, школярі, піонери.
На початку липня 1941 року гітлерівці вдерлися на територію Житомирщини, і Червоноармійський район у силу обставин опинивсь в епіцентрі бойових дій. Головний удар ворожих військ був спрямований на шосе Новоград-Волинський - Житомир - Київ. Щоб позбавити ворога можливості користуватися цим шосе для наступу своїх військ на Київ підвезення боєприпасів, продовольства, командувач 5-ї армії генерал-майор М.І. Потапов прийняв рішення завдати фашистам контрудару силами 2-го стрілецького, 9, 22 і 19-го механізованих корпусів. Уранці 10 липня контрнаступ розпочався: 8-й мехкорпус почав наступати з рубежу Мирного Червоноармійська у напрямку Очеретянки, Курного, Старого Майдану, рубежу Теньківки атакував гітлерівців 9-й - мехкорпус під командуванні генерал-майора К.К. Рокосовського.
У ході контрнаступу 19-а танкова дивізія діяла на ділянках Андріївка Рудокопи, 41-а танкова дивізія - Соколів - Цвітянка, 215-а мотострілець дивізія - Цвітянка - Ягодинка. В перший день наступу вдалося захопи Житомирське шосе в районі сіл Веселе й Андріївка. 711-й мотострілецький полк визволив Стрибіж і вийшов на околицю Старого Майдану, воїни 41-ї танкової дивізії оволоділи Соколовом. 12 липня 81-й танковий полк перейшов у атаку біля с. Теньківки, а 82-й танковий полк відкинув; гітлерівців і вийшов на околицю села Березова Гать. 81-й і 41-й гаубичні артилерійські полки вміло атакували противника в напрямку Курного і завдали йому значних втрат і теж захопили шосе.
У звіті про бойові дії 5-ї армії Військовій раді Південно-Західного фронту йдеться про те, що «лівому крилу ударної групи (19, 22 мехкорпусам) вдалося в перший день, 10 липня 1941 року, захопити шосе Адамівка - Генріхівка (нині Веселе - Андріївка)... На цій лінії в основному й тривали бої протягом усього періоду з 10 до 17 липня 1941 року». Далі в документі стверджується, що з першого дня контрнаступу і до 17 липня ворог не міг використовувати Житомирське шосе. Такого успіху було досягнуто завдяки безприкладній стійкості й відвазі, масовій доблесті й мужності воїнів 5-ї армії, багато з яких полягли смертю хоробрих, навіки залишилися землі Червоноармійського району.
Особливо запеклі бої точилися протягом тижня поблизу села Андріївки. Атакам ворога не було кінця. 14 липня на шосе почала сунути чергова лавина ворожих танків, бронетранспортерів з піхотою при підтримці ворожої артилерії. Фашистські літаки скидали бомби на позиції радянських воїнів. Найважче було танкістам. Вони знищили в цьому бою 10 ворожих танків і 5 бронетранспортерів. Виняткову хоробрість виявила рота танкістів лейтенанта В.К. Бусленка. Бій тривав три дні, і, коли всі танки вийшли з ладу, за наказом командира танкісти продовжували битися із зброєю в руках у стрілецьких підрозділах, часто переходили в рукопашний бій. Прикладом для бійців 41-ї танкової дивізії був екіпаж танку Т-20 на чолі В.В. Васильовим. У бою біля Соколова його машина була підбита, загорілася, але танкісти не покинули її, вели бій до кінця, завдавали ударів по ворогу й загинули разом із танком.
На ділянці Соколів, Березова Гать, Цвітянка спільно з мотострільцями відчайдушно билися роти танкістів 81-го і 82-го танкових полків 41-ї танкової дивізії. Командир роти 82-го танкового полку молодший лейтенант Растроста чотири рази водив танк в атаку, знищив безліч військової техніки ворога, а в п'ятому бою загинув смертю героя, коли в башту машини влучив снаряд. Бойове хрещення на Червоноармійській землі одержав командир роти лейтенант В.Г. Куликов, у майбутньому Маршал Радянського Союзу.
Влітку 1941 року на території району в складі 5-ї армії воювало чимало жінок, які нарівні з чоловіками боронили нашу землю. Багатьом воїнам рятували життя бійці-санітарки воєнно-медичної служби. Юнками прийшли на службу до санбату 215-ї моторизованої дивізії Віра Канюка, Надія Сорока та Марія Тищук. Народилися, зросли в с. Усолуси Барашівського району і таємно від рідних відправилися на фронт. У неймовірно важких умовах, під ворожим обстрілом дівчата-санітарки виносили з поля бою поранених, перев'язували їм рани, відправляли в медсанбат. Доводилося протягом доби бути біля поранених, здавати кров для врятування їхнього життя.
У ході безперервних боїв воїнам 5-ї армії надавали посильну допомогу місцеві жителі, зокрема, Теньківки, Андріївки та інших сіл. Так, селянки Теньківки М.А. Каменська, М.Я. Каменська та Н.Я. Каменська під кулями не раз пробиралися до вогневих позицій і приносили бійцям воду, яблука і інші продукти харчування. А хлопчики показували місця переходу через водні перепони, вказували на шляхи просування ворожих частин, часто виводили червоноармійців з оточення.
Зазнавши поразки під час контрудару військ 5-ї армії, фашисти почали перетягувати під Червоноармійськом нові сили, навіть повертали ті частини, які рвалися до Києва. Втроє набравши переваги в силах, загарбники почали тіснити радянські війська з боку Мартинівки і Черняхова. В оборонних кровопролитних боях села району по кілька разів переходили з рук в руки. Однак сили були нерівні, і червоноармійцям доводилося бити ворога не кількістю, а вмінням. З 10 по 17 липня 1941 року противник зазнав значних втрат - до 50 процентів особового складу.
Смертю хоробрих загинуло й чимало бійців 5-ї армії. Тільки в 22 населених пунктах Червоноармійського району знаходяться братські могили, в яких поховано понад 2,5 тисячі бійців. Лише в Андріївні поховано 1805 воїнів. На місці прориву фронту на південь від села Андріївки біля траси Житомир - Новоград-Волинський насипано п'ятиметровий курган, на якому встановлено залізобетонний монумент у вигляді римської цифри п'ять, а перед ним - скульптурну групу бійців з написом-присвятою.
Оборонні бої, що точилися на Житомирщині, зокрема на червоноармійській землі влітку 1941 року, яскраво підтвердили безглуздість планів і намірів німецько-фашистських загарбників, які розраховували завоювати Радянський Союз за кілька місяців. Лише ціною величезних втрат фашисти захопили територію Червоноармійського району, яка майже два з половиною роки була окупованою.
З перших днів окупації гітлерівці взялися за введення так званого «Нового порядку», який супроводжувався пограбуванням і масовими розстрілами військовополонених і мирних жителів району. Йозеф Фрабель, солдат 1-ї словацької дивізії, який потрапив до полону, розповів: «Я був свідком нечуваних звірств і жорстокості, що їх чинили німецькі солдати над мирним населенням і полоненими червоноармійцями. У містечку Пулини на моїх очах німці розстріляли 330 радянських громадян. Більшість убитих були жінки й діти».
За роки окупації на території району фашисти розстріляли понад тисячу підпільників, партизанів, військовополонених і мирних жителів. Лише в 1941 році на околиці села Адамівки (нині Веселе) було розстріляно близько 700 жінок, дітей, стариків єврейської національності. За допомогу партизанам окупанти вбили 360 мирних жителів. У селі Будище гітлерівці створили табір для військовополонених, яких примушували працювати по 10 - 12 годин на добу на заготівлі лісу і вмирати з голоду та інфекційних захворювань. Понад 3 тисячі жителів району німецько-фашистські загарбники вивезли на каторжні роботи та в концтабори до Німеччини.
Протест і незгоду з режимом окупантів жителі Червоноармійщини стали виявляти відразу після приходу гітлерівців. Боротьбу проти поневолювачів прагнув очолити підпільний райком партії, яким керував колишній директор Теньківської школи А.К. Рижук. До його складу увійшли Г.І. Гуринович, В.Т. Серветник, Й.К. Герасименко, А. Грюнвальд. Райком почав свою діяльність 6 липня 1941 року, а вже 11-12 серпня всі вони загинули від рук окупантів. У Теньківці діяла підпільна група, очолювана П.П. Мастеренком. До неї входили Я.Є. Луференко, П.М. Осипов. Н.В. Пашківська, яка виконувала обов'язки зв'язкової. Підпільники розповсюджували зведення Радінформбюро, збирали зброю і боєприпаси, підтримували зв'язки з партизанами.
Активною формою патріотичної протидії жителів району в тилу ворога була їх участь у партизанській боротьбі. Організатором першого партизанського загону був колишній голова Червоноармійського райвиконкому Т.Л. Гришан, який сформував загін у Словечанських лісах. До нього влилося чимало жителів району. Народні месники почали боротьбу у вересні 1941 року, коли підірвали кілька мостів, автомашин і знищили групу зрадників. У січні 1942 року в одному з боїв загинув Т.Л. Гришан.
Значну роль у поширенні партизанського руху відіграла висадка на території області оперативної групи Українського штабу партизанського руху, очолюваної С.Ф. Маликовим. З її допомогою згодом було сформоване партизанське з'єднання імені Щорса на чолі з С.Ф. Маликовим. Два загони цього з'єднання «За перемогу!» і «25 років країни» діяли на території району.
Одним із перших жителів села Зелена Діброва до загону «За перемогу» вступив 19-річний юнак Франц Венгловський, який став мужнім і відважним партизаном. Слідом за ним ще 30 односельчан влилися в ряди народних месників. У серпій 1943 року в нерівному бою з гітлерівцями та їх поплічниками біля села Очеретянки загинуло п'ять партизанів, а Франц Венгловський був схоплений і по-звірячому замордований. Окупанти дорого заплатили за це. В багатьох селах були знищені поліцейські пости, в повітря злетіли ворожі ешелони. Народним месникам вдалося відбити у фашистів навіть танк, який прибув у розвідку з сіл Соколів та Стара Рудня. Допоміг місцевий житель Маркел Пугачов, який вказав дорогу ворожій бронемашині прямо в торфовище, де партизани й примусили екіпаж здатися.
Партизанський загін «Смерть фашизму» із з'єднання І.Є. Скубка-Кот базувався біля села Зелена Діброва і налічував восени 1943 року 276 чоловік. Серед його бійців було чимало жителів Андріївки, Новин, Курного, Березової Гаті, які не тільки хоробро билися з окупантами, але і виявляли неабияку кмітливість і майстерність у скрутних обставинах. Так, відважний партизан М.Р. Семенюк навчився професійно добувати тол з німецьких нарядів і виготовляти міни. Дві з них було використано у листопаді 1943 року для підриву залізничної колії біля с. Тетірки, коли в повітря злетів ешелон із залізною рудою і поїзд з військовою технікою. Рух на залізниці припинився на кілька діб. Партизани Микола Костриця, Іван Корнійчук, Яків Романюк, Григорій Зарицький під керівництвом безстрашного Михайла Ламанова, завдяки винахідливості й добре продуманій тактиці диверсії, зуміли підпалити й вивести з ладу міст через річку Тню біля с. Курного, який добре охоронявся. І це були непоодинокі факти. Лише на відрізку залізничної колії між Тетіркою, Курним і Бабичівкою партизани здійснили 20 диверсій.
Майже 200 жителів Червоноармійського району мужньо боролися, крім названих загонів, ще в загонах імені Богуна, імені Котовського з'єднання І.Є. Скубка-Кот, імені Кутузова з'єднання С.А. Олексієнка, «За честь Батьківщини» Воронезького з'єднання та інших. Понад 200 жителів району стали учасниками антифашистського руху, надаючи партизанам відчутну допомогу. При цьому вони часто ризикували власним життям, а частина з них загинула від рук окупантів. Це Т.Д. Штенцель із Соколова, німкеня за національністю, переховувала поранених червоноармійців, за що була розстріляна, Є.Г. М'якота з Кошелівки, якого фашисти вбили за пошкодження телефонного зв'язку, Юхим Іванисько і його донька Настя з Новин були схоплені, коли несли до андріївського лісу продукти харчування партизанам, і знищені в гестапо.
Безсилі в боротьбі з народним опором фашисти стали палити села і вбивати мирних жителів. За підтримку партизанів 19 вересня 1943 року окупанти повністю спалили село Теньківку, в якому проживало 1950 чоловік, з них 1146 дітей. У селі Ясенівці загарбники спалили 35 дворів, залишивши без житла 150 чоловік, в тому числі 89 дітей. Частково були спалені Андріївка і Соколів.
Партизани й населення тимчасово окупованого району були тісно й нерозривно зв'язані між собою і героїчною боротьбою Червоної Армії, яка в смертельному двобої вирішувала долю всіх народів нашої країни. Понад 5 тисяч жителів району, мобілізованих у діючу армію, безстрашно боролися з ворогом на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Відстоюючи свободу і незалежність спільної Вітчизни, вони, разом з тим, боролися за свободу України, рідної поліської землі. Прикладів стійкості й відваги воїнів-земляків можна наводити чимало. Так, за винятковий героїзм і мужність четверо - В.П. Латко з Колодіївки, В.А. Ткаченко з В'язовця, І.Т. Дубина з Червоноармійська, К.М. Новрузалієв з Очеретянки - стали повними кавалерами ордена Слави.
До осені 1943 року Червона Армія здобула перемоги на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. 6 листопада Київ - столиця України був визволений від гітлерівців, а 24 грудня почалася наступальна операція, яка увійшла в історію як Житомирсько-Бердичівська. В ході її, долаючи жорстокий опір противника, воїни 12-ї і 13-ї гвардійських танкових бригад, 3-ї гвардійської мотострілецької дивізії. 88-го мінометного полку 148-ї, 226-ї, 280-ї, 322-ї, 351-ї стрілецьких дивізій за 5 днів, починаючи з 28 грудня 1943 року, очистили від німецько-фашистських загарбників територію Червоноармійського району.
Страшну картину руйнувань залишили після себе окупанти. Вони пограбували і знищили 51 колгосп, усі школи, клуби, бібліотеки, 2 МТС, маслозавод, завдали району збитків на 270000 тисяч карбованців у цінах 1944 року.
Дорогою ціною заплатив наш народ за перемогу над німецько-фашистськими загарбниками. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 2048 жителів району. На їх честь у селах району споруджені пам'ятні знаки, а в Червоноармійську - меморіал Слави, покладено 47 меморіальних плит з їх іменами. За мужність і героїзм в роки Великої вітчизняної війни 3362 жителі району відзначені урядовими нагородами, а трудові звершення в тилу нагороджені 434 чоловіки.
Трудящі району свято шанують пам'ять своїх воїнів-визволителів, які полягли смертю хоробрих, визволяючи нашу рідну землю. На території району в 42 військових похованнях сплять вічним сном 2732 воїни. На їх честь встановлено на 32 братських і 10 одиночних могилах 13 скульптурних пам'ятників, 26 гранітних обелісків, 3 пам'ятники з металу, 337 імен загиблих занесені на плити.
У Червоноармійській середній школі створено музей 5-ї армії, експозиції якого розповідають про бойовий шлях легендарної армії. Видана Книга Пам'яті, в якій увіковічені імена загиблих.