СТАНОВЛЕННЯ ОСВІТИ В РАЙОНІ
Про освіту на території нашого району в давні часи відомо дуже мало. Проте відомо, що з появою церков діяли парафіяльні навчальні заклади при православних церквах, відкривалися школи грамоти з мандрівними вчителями. Та ці найперші школи зовсім не користувалися підтримкою влади. А оскільки вони були українськими, то зазнавали нападок і утисків з боку католиків та уніатів. Ці школи занепадали, а ті, що залишилися, переходили на польську та російську мови викладання. На початку XIX століття такі школи, які діяли при церквах, називали парафіяльні. Школи, у значній більшості своїй утримувалися за кошти батьків. Деякі школи фінансувалися церковними братствами. Для навчання дітей лічби вчителі використовували українські народні лічилки, загадки, ігри.
Матеріали Житомирського державного обласного архіву зберігають документи про перші церковнопарафіяльні школи на території нашого району.
СТРИБІЖ В урочистій обстановці 3 лютого 1895 року було відкрито церковнопарафіяльну школу. На той час в селах Стрибізької церковної парафії проживало 2816 чоловік, а дітей віком від семи до чотирнадцяти років нараховувалося 280. Проте через матеріальні нестатки в школі навчалося лише 32 учні - 26 хлопчиків і решта дівчаток. Законовчителем працював випускник Волинської духовної семінарії Володимир Теодорович, вчителькою Людмила Васюкевич, яка закінчила Житомирську жіночу гімназію. Вчительська зарплата становила 50 карбованців на рік. Крім того, на зарплату вчителя близько 30 карбованців надходило від сільської громади. Уроки в школі починалися з ранкової молитви, а закінчувалися вечірньою. Шкільна бібліотека нараховувала, 200 книг для навчання грамоти. І це, зауважимо, для 32 учнів.
Школярі мали постійний зв'язок з церквою. У звіті про роботу школи зазначалося, що «храм посещают дети усердно». П'ятеро школярів співало в церковному хорі.
Хоча контроль за роботою школи здійснював інспектор, проте школа більше працювала на довірі. Як зазначалося у звіті, ніхто школу для «осмотра и наблюдения» не відвідував. На території Стрибізької парафії проживало близько двох тисяч німців-колоністів і 1,5 тисячі - римо-католиків. Тому тут приходу діяло п'ять німецьких шкіл.
ІВАНОВИЧІ Церковнопарафіяльна школа відкрита в 1894 році. В парафії проживало 2519 чоловік православного населення, з яких дітей 14-річиого віку - 393. Проте в школі навчалося 52 учні, серед яких - 51 хлопчик і одна дівчинка. Поза школою залишалося 52 хлопчики та 189 дівчаток.
Настоятель школи Йосип Сольський мав 42 роки церковної служби, постійно турбувався про забезпечення школи всім необхідним. Законовчителем працював Микола Бачковський, випускник Острозької вчительської семінарії. Як зазначалося в звіті за 1895 рік, він «к школьному делу относился усердно».
Навчальним устаткуванням, книжками забезпечувала школу безкоштовно Волинська Єпархіальна училищна Рада. Ніхто з вищого керівництва школі не заважав. У 1894-1895 навчальному році інспектор лише один раз побував школі, і то - на екзаменах.
Усі школярі протягом року відвідували церкву, а восьмеро учнів, складали основу церковного хору.
СКОЛОБІВ У цьому селі церковнопарафіяльна школа відкрита в 1892 році. Дітей в парафії нараховувалося 297, а школу відвідували лише 30, решта - 267 дітей - залишалася поза навчанням в школі. На утримання коли виділялося на рік 143 карбованці. З цієї суми 90 карбованців йшло на зарплату вчителю Олександру Гутаревичу. На меблі та обладнання витрачалося 30 карбованців, а 23 - розподілялося на опалення, освітлення, оплату сторожеві.
В церковному хорі співало одинадцятеро школярів-хлопчиків. Жодна дівчина не відвідувала школу. Заняття розпочиналися з пізньої осені, після закінчення польових робіт, і тривали до початку весняного посіву.
Щодня всі учні читали хором молитву, вранішню і вечірню, а потім кожен читав окремо.
У процесі навчання до порушників шкільних правил застосовувалися відповідні міри покарання. За мовою архівних документів це було «внушение, выговор, оставление после уроков».
На території парафії проживала значна кількість католиків, які мали свої школи.
У XIX столітті держава більше почала втручатися в справи освіти народу. У волосному центрі Пулинах першу школу (однокласне народне училище) було відкрито в 1871 році. Для будівництва училища казна виділила 1560, а громада зібрала 600 карбованців. З початку діяльності школи освіту дітям давав один учитель. Ним був Микола Мотрич. Крім того, зрідка вчив дітей священик місцевої церкви. Він вважався «законоучителем». Школу могли відвідувати діти із заможних сімей.
На той час у Пулинах було чимало громадян інших національностей, які прагнули мати свої національні школи. Тому слідом за відкриттям єврейської церкви-синагоги в містечку була відкрита, як її називали православні, «чужовірна» єврейська школа. В ній також навчалися діти переважно заможної частини єврейського населення, яке вносило кошти па її утримання.
Шкільне життя було регламентоване правилами-настановами щодо поведінки дітей, ставлення їх до вчителя, навчання, оточуючих. У кожній школі діти зобов'язані були освоїти найпершу і найголовнішу книжку - Буквар, який видавався спеціально для народних шкіл, училищ. У таких букварях вміщувалися поради учням, які вони повинні досить добре вивчити. Тогочасні настанови не завадило б вивчити і учням у сучасній школі. Ось вони:
«Входить в школу, поклонись на все стороны, все лишнее заховай, чтобы тебя каждый похвалил, а учитель полюбил.
Смолоду не ленися и к науке прилепися, чему научился в юности, то пригодится на старости.
Кого внимание в школе мучит, тот ничего ся не научит.
Не выбегай без причини в час школьной годины.
Слушай учителя своего, найдёшь много умного у него.
Говори то, что заучил, а не пустые сказки.
На занятиях не забывай и попусту не разговаривай.
Добра каждому желай и в чем можешь помогай.
Всего, что невзгоды вызывает, с чего ссора возникает, стерегись, не унижай братца своего, что не мило самому, не чини (не делай) никому.
Как придешь в дом родимый, дай поклон всем повинный, все на место положи, что выучил расскажи».
Однак школи, які діяли па території нашого краю, за рівнем освітньої підготовки були примітивними, не в змозі відчутно впливати на розвиток освіти, культури, національної свідомості.
Автор огляду «Народна освіта на Волині і Земельне Управління» пише, що трудящі маси Волині нічим не відрізнялися від своїх прадідів, які грамоти і в вічі не бачили.
У 1864 році в Росії було затверджено «Положення про початкові народні училища». Проте в ньому про загальну початкову освіту всього населення нічого не говорилося.
У кінці XIX століття навчальний план Пулинського однокласного училища передбачав вивчення закону божого (короткий катехізис і священна історія), читання по книгах цивільного і церковного друку, писання, чотири дії арифметики і церковний спів. Отже, головним змістом навчання в початковому народному училищі було релігійно-моральне виховання і проста грамота. Крім того, навчання повинне було вестись тільки російською мовою. Строк навчання в однокласному училищі сягав трьох років. Тривалість навчального року становила не менше шести місяців. Учив усіх учнів школи один учитель. Школярі ділилися відповідно по роках навчання на три відділи (молодший, середній і старший).
На церковний спів і гімнастику в міру можливості виділялися додаткові години. На викладання навчальних предметів чисто релігійного характеру відводилося 45 відсотків часу.
У 1892 році у волосному центрі Курному було відкрито перше двокласне училище з п'ятирічним строком навчання. Тут навчальна програма включила всі предмети однокласного училища, а також у другому класі вивчалися початки історії, географії, природознавства і креслення.
Однокласне училище з 1897 року діяло у В'язовці. Вчителем тут з часу заснування училища і до 1906 року працювала Євгенія Миколаївна Свідерська. За твердий намір дати дітям селян справжню освіту вона зазнавала переслідувань з боку властей. У майбутньому Є.М. Свідерська стала кавалером орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора, нагороджена значком «Відмінник народної освіти», їй присвоєно звання «Заслужений вчитель УРСР». У музеї Очеретянської неповної середньої школи імені К.М. Новрузалієва зберігається письмова робота учениці, яку 80 років тому навчала Є.М. Свідерська.
На початку XX століття у Пулинах, як і по всій волості, прискорився процес зубожіння селян. Вони не могли платити податки і викупні платежі за землю. Селяни розорялися, продавали свої землі і йшли у міста та до волосного центру Пулин, у якому зростала кількість жителів. У зв'язку з цим у 1909 році Пулинське однокласне училище було перетворене в двокласне. На той час у ньому працювало 5 учителів і навчалося 139 учнів. З тих, що навчалися, не всі закінчували школу. Чимало учнів залишали навчання через важкі матеріальні умови. Про перебування учнів у школах архівні документи розповідають, що при найменшій непогоді діти, обуті в постоли, замочують ноги і простуджуються, внаслідок чого хворіють і нерідко вмирають від простуди. Приходами в шкоду, діти наносять в клас велику кількість бруду, який, висихаючи, перетворюється в їдкий порох, що ним цілими днями доводиться дихати і вчителю, і учням».
На початку XX століття однокласні училища були відкриті в Генріхівці (Андріївка), Тетірці, Чернявці, Видумці. Для відкриття в 1911 році однокласного училища у Вацлавполі (Ясна Поляна) казна виділила 390, а громада зібрала 200 карбованців. У 1912 - 1913 роках тут навчалося 34 хлопчики і 7 дівчаток. Вчителем був Ф.О. Зубрицький.
Знання, які давалися школярам, були повністю пронизані релігійним духом. Навіть авторами підручників були церковнослужителі. Згідно з новими програмами, прийнятими в 1897 році, в основу навчання було покладено систему зазубрювання матеріалу. Школярі механічно запам'ятовували мотиви релігійного піснеспіву, тексти церковних книг і богослужіння.
У школах існував суворий режим. Дітей карали за будь-яку провину. Учні не мали підручників, зошитів, учнівського приладдя. Школа діяла тільки пізньої осені і взимку, бо весною і влітку діти працювали.
Перша світова війна, яка розпочалася в 1914 році, принесла страждання трудящим нашого краю. Освіта занепадала. Так, Пулинське однокласне училище в 1914 - 1915 роках закінчило лише 10 учнів. Навчання в школах багатьох сіл припинилося, а там, де діяли школи та училища, навчання проводилося несистематично. Дітей залучали збирати фураж для коней, що були у військових частинах, які дислокувалися на території нашого краю.
Навесні 1915 року почалися епідемії холери, тифу, віспи. Про медичне обслуговування учнів, дітей, дорослого населення ніхто не турбувався. Знахарство, лікування зіллям були головними засобами боротьби з хворобами. Тому па території району сотні дітей шкільного віку стали жертвами хвороб.
Перша світова війна осиротила багато дітей. Лише з Пулин понад 100 сімей не дочекалися своїх батьків, чоловіків. Таке становище було в кожному селі.
І тільки Велика Жовтнева Соціалістична революція забезпечила населенню право здобувати освіту.