ОСВІТА В 1917 1941 РОКАХ

Найголовнішим завданням нової влади після перемоги Жовтневої революції було ліквідувати неписьменність серед дітей і дорослого населення. До 1923 року на території нашого району було дві волості - Пулинська та Курненська. На кінець 1921 року в селах Пулинської волості було створено 37 шкіл, у яких навчалися діти бідноти, а також доросле населення. В селах Курненської волості цього ж року було створено 10 шкіл. У Пулинах українська школа була відкрита ще у 1919 році. Учителів добирали шляхом виборів і перевиборів. Завідуючим школою був Олександр Лаврінович, а вчителями Надія Центелович, Феодосія Петрова, Олександра Сініцька. Як свідчать архівні документи, обирали «как хороших учителей и воспитателей, а также как людей , прилагающих все усилия для процветания нашей школы». Школа знаходилася в приватному будинку Аквінського. На базі цієї школи щоліта організовувався дитячий майдан (дитячий табір для відпочинку), тут же знаходилася волосна організація «Просвіта». Крім цієї школи, в Пулинах було ще дві - єврейська і німецька. В загальній кількості в Пулинських школах навчалося 235 учнів, працювало 7 учителів. Початкові школи були також відкриті в Івановичах, Вацлавполі (Ясна Поляна), Староолександрівці, Ягодинці, Колодіївці.

Водночас проводилася значна робота з ліквідації неписьменності серед дорослого населення, створювалися лікнепи при хатах-читальнях. До цієї роботи залучалися вчителі, службовці. В Пулинах було організовано товариство «Геть неписьменність!», яке очолював С.П. Ковалюк. За короткий час воно провело значну роботу щодо організації роботи шкіл, хат-читалень.

Дві школи - семирічна і початкова - функціонували в Соколові. Тут була створена одна із перших у районі піонерська організація.

У Пулинській школі діти з сімей євреїв і українців навчалися разом, але з 1 січня 1924 року вони були відокремлені одні від інших.

12 листопада 1924 року газета «Юнацька правда» в статті «Ростемо і працюємо» писала про добрі справи учнів села Курного з ліквідації грамотності серед дорослого населення.

На належному рівні була поставлена робота у цьому плані в с. Старчанці (Ялинівка). Для дітей тут діяла школа, для дорослих - лікнеп. У лікнепі училося 60 чоловік. Заняття проходили чотири рази на тиждень. Значну роботу проводив місцевий учитель Біленький.

Активно діяв лікнеп в с. Мартинівці. Батраки та інші селяни вперше в житті вчилися читати і писати. Керівниками лікнепу в цьому селі були вчитель місцевої школи Шульц і секретар комсомольського осередку Рабинович.

Активно проводилася освітня робота в с. Вацлавпіль (Ясна Поляна).

Завідуючий школою Стромило провів переконливу роз'яснювальну роботу серед батьків, і 95 відсотків дітей шкільного віку були охоплені навчанням. На той час це був надзвичайно високий показник.

Часто учні дома вчили своїх батьків читати і писати. Газета «Радянська Волинь» 9 травня 1926 року в статті «Дитина батька навчає» писала про ученицю Соколівської школи: «Василь Глущенко був безграмотний. Його дочка (12 років) пішла до школи. За два роки навчилася читати і писати, лише за зиму навчила грамоти батька. Тепер Глущенко вміє розписатися і читати».

На селі проводилася велика освітня робота. Так. у 1928 році в с. Буряківці було побудовано нове приміщення школи. В Мартинівці й Старій Олександрівці в 1929 році були пристосовані під школи молитовні будинки. А в Курному під шкільний інтернат передано добротну хату священика.

Окружна житомирська газета «Радянська Волинь» 24 вересня 1929 року надрукувала велику статтю «До початку навчального року на Пулинщині». В ній дається детальний аналіз підготовки освітян району до нового навчального року. Дводенна вчительська конференція тривала 25 - 26 серпня. Одним з головних питань було обговорення участі вчителів у громадський роботі на селі. В статті йшлося про добру підготовку до нового навчального року в Пулинській, Курненській і Старо Будській семирічних школах. Значна увага тоді зверталася на трудове виховання учнів, про що також говорилося в статті.

Газета писала: «У Пулинах також відійшла попівська хата під інтернат для учнів. Крім того, там закінчується будівництво зразкового хліва при семилітці, в якому учні на досвіді вчитимуться доглядати породистих свиней і корів». Більше половини статті було присвячено викриттю недоліків, які є в роботі шкіл та окремих вчителів.

У 1930 році в районі працювало 24 семирічні та 26 початкових шкіл. А в Пулинах в 1932 році було дві семирічних та одна початкова школи, в яких навчалося 450 учнів.

Піонерські організації району проявляли патріотичні почуття та інтернаціональну солідарність щодо іспанських жінок та дітей, усіх патріотів Іспанії, які вели справедливу війну проти фашизму. По всіх селах, у школах проводилися мітинги та збір коштів на допомогу іспанським патріотам. У січні 1939 року районна газета повідомляла, що учні 5-го класу Янушівської (Теньківської) неповної середньої школи зібрали 18 карбованців. Найбільше внесли піонери С. Кам'янський - 2 карбованці, А. Зайцев, О. Тепляков, І. Чайківський, М. Сафронов - по 1 карбованцю, а решта учнів - по 50 копійок.

7 листопада 1937 року районна газета «Більшовик Червоноармійщини» в статті «Цифри і факти соціалістичних перемог нашого району» писала, що в районі діє 3 середні, 21 семирічна та 24 початкові школи, в яких навчається 6399 учнів і працює 307 вчителів.

Для відпочинку учнів у Старобудській школі було створено перший в історії району піонерський табір, де щорічно відпочивало чимало учнів. Директором табору в нелегкі 30-і роки був Дмитро Григорович Чайківський, виходець з Червоноармійська. Про цю прекрасну людину потрібно розповісти більше. Будучи директором табору, у важкому 1933 голодному році він, як тільки міг рятував голодних та напівголодних діток. Піонерський табір був порятунком для дітей з багатьох сімей нашого району. Бажаючих бути зарахованими у табір було надзвичайно багато, а можливостей задовольнити їх бажання - мало. Тому Дмитро Григорович, якому боляче і гірко було дивитися на голодних дітей, іноді приймав у табір по двоє на одну путівку. Раділи сім'ї, що діти мали змогу хоч деякий час якось харчуватися у той страшний рік. За це молодим Дмитро Чайківський мав великі неприємності. Далі тривалий час якось працював директором школи, очолював Волинську станцію юних натуралістів. Досвід натуралістичної роботи Дмитра Григоровича узагальнено і поширено на всю Україну. А школа, в якій працював, була неповторним світом фантазії, природи, казки. її називали «Зеленим раєм».

Крізь все своє життя ветеран проніс ще одне захоплення. Це - сцена, художнє слово, сатира, гумор, музика і пісня. У цьому жанрі став переможцем «Гуморини-82», тричі відкривав Всесоюзні фестивалі творчих колективів, був переможцем огляду художньої самодіяльності Житомирщини. Це один із фрагментів життя вчителя за покликанням - Дмитра Григоровича Чайківського, педагогічна діяльність якого починалася в нелегкі 30-і роки в нашому районі.

На кінець 30-х років не писемність у районі була ліквідована. Згідно з переписом 1939 року грамотних від 9 до 49 років налічувалося близько 86 відсотків. У ці роки вчительство району стало ініціатором руху за ліквідацію малограмотності населення, особливо серед допризовної молоді. Досвід учителів Слобідської школи В.Д.Шлапак і А.А.Шкуринської широко використовувався Буряківською, Великолугівською, Андріївською, Курненською сільрадами, де на кінець 1940 року з малограмотністю молоді було покінчено.

Завдяки діяльності держави позаду залишалася освітня відсталість трудящих, а їх діти навчалися в школах.