ОСВІТА В РОКИ ВІЙНИ (1941 1945)
Віроломний напад фашистської Німеччини у
1941-му році обірвав мирне життя радянських людей. Припинилося життя
навчальних
закладів, замовк шкільний дзвоник. У роки тимчасової
німецько-фашистської
окупації району гітлерівці знищили 11 шкіл, спалили бібліотеки,
розправлялися з
вчителями та учнями. Серед 330 розстріляних жителів Червоноармійська
було
чимало учнів місцевої школи. Серед них Яша Сегал, Михайло Рожко, Льоня
Шлапак,
Фрум Бренер та інші. Школярі допомагали батькам і братам громити
ненависного
ворога. Так, Петя Темногород виїхав з Червоноармійська в Полтавську
область і
там співпрацював з партизанами. Безстрашним розвідником у
партизанському загоні
«За перемогу!» був піонер з Теньківки Саша Стрельцов.
Насті Іванисько з села Новини не було й 14 років, а вона вже сама випікала хліб і разом зі своїм батьком Юхимом Онопрійовичем довгий час постачали продукти партизанам до Андріївського лісу. Одного разу їх схопили поліцаї і відвели в гестапо. Жорстоко знущалися гестапівці з патріотів, але батько і дочка нікого не виказали. У вересні 1943 року Настю фашисти розстріляли в Житомирі. Такі приклади були непоодинокі, адже протягом всієї війни школярі допомагали дорослим у боротьбі з фашистами.
Прізвища багатьох школярів залишилися невідомими. Так, комісар танкового полку 5-ї армії Ю.П. Мельник писав: «В боях біля Соколова наша група потрапила в оточення. Зайняли кругову оборону і послали розвідку. Розвідники зі старшиною Агарковим повернулися і привели двох хлопчаків, яким було по років дванадцять. Їх ми і послали в розташування німців, туди, де ми намагалися нанести удар і вийти з оточення. Коли почало темніти, хлопчаки повернулися і провели наших розвідників, які «зняли» без пострілів німецьку охорону. Наші бійці вийшли з оточення. Ми були вдячні хлопчакам, які нам дуже допомогли».
29 грудня 1943-го року танкісти-кантемирівці назавжди визволили Червоноармійськ і села району від ворога, влаштували тут фронтову новорічну ялинку, де перебував командуючий танковим корпусом генерал Полубояров.
З перших днів встановлення радянської влади, відновлення народного господарства в районі значна увага приділялась відновленню роботи шкіл. Але зробити це було надзвичайно важко. Адже окупанти знищили все шкільне майно, обладнання. Столи, парти, шафи та інше використали на паливо. В деяких школах влаштували конюшні, а в Теньківці, Ясенівці, Андріївці та деяких інших селах гітлерівці школи спалили взагалі.
І в таких умовах уже 14 січня 1944 року була скликана районна нарада вчителів, щоб розпочати навчання в школах району. Очолював її тодішній завідуючий РВНО Григорій Платонович Бовкун. Після цього почали надходити заяви від вчителів, бажаючих працювати на педагогічній ниві. 20 січня вже розпочалися заняття в двох школах, а в лютому 1944-го - в решті шкіл району.
Вітаючи відкриття Пулино-Гутської неповної середньої школи, її учні Люба Пугакова, Тамара Коваленко, Володимир Залевський, Володимир Талько, Олег Четокін у районній газеті писали: «Німецькі погромники намагалися витравити в нас священні почуття любові й відданості нашій Радянській Батьківщині. Вони хотіли зробити з нас німих рабів. Червона Армія прогнала двоногих людожерів. З великою наснагою взялися ми за навчання. Будемо ж добре вчитися, оволодівати знаннями, щоб принести користь нашому народу і Вітчизні». Для учнів з Янушівки, Старої Буди в Пулино-Гуті працював гуртожиток.
Заняття почалися в школах в надто тяжких умовах. Лише в деяких залишилося по декілька поламаних парт. Замість них - заново виробляли столики на козлах і до них прості лавки, щоб посадити учнів у класах. Не вистачало підручників, зошитів. Доводилося писати на обгортковому папері, газетах, непридатних книжках. Щоб запам'ятати найважливіше, учні робили помітки на столах та стінах. Крейди не було, на дошках писали білою глиною, гіпсом. Усі школи освітлювалися гасовими лампами, опалювалися дровами і торфом. Учні були погано зодягнені і взуті, а тому спостерігався низький відсоток відвідування уроків. Щоб якось поліпшити матеріальне становище учнів, в деяких школах було організовано лагодження взуття та одягу. Але завдяки самовідданій праці вчителів, громадськості школа відроджувалася з руїн.
У наданні допомоги закладам освіти активну і посильну участь брало все населення. Так, влітку 1944 року силами батьків, учителів та учнів була відремонтована Староолександрівська школа. Батьки та вчителі заготовили для опалення школи 18 складометрів дров.
Після визволення Поліського краю від окупантів у нашому районі в 1944-му році працювало дві середні, 9 неповних середніх, 23 початкові школи. Спочатку їдальні в школах не працювали, але поступово почало організовуватися харчування учнів за допомогою колгоспів. Згодом для цієї справи вже залучали і ресурси з пришкільних господарств. Школам були надані земельні ділянки, які по району становили 60,3 гектара. Для їх обробітку при середніх і деяких семирічних школах утримували коней.
Особливо значна турбота виявлялася про дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронті, були розстріляні, замордовані фашистами. За ними закріплювали опікунів, деяких всиновлювали малосімейні сім'ї, а декотрих направляли в дитячі будинки. На утримання сиріт виділялися кошти з державного фонду - 50 карбованців на дитину в місяць.
На
початку 1945 року в районі нараховувалося
137 учителів. З них було лише 6 чоловік з вищою освітою та 18, що
закінчили учительський інститут. Незабаром були відкриті курси для
підвищення
кваліфікації вчителів, які не мали відповідної освіти. Завідуючий
обласним
відділом народної освіти Парфенюк видав розпорядження про те, що
відряджені на
курси вчителі забезпечуються одноразовим харчуванням і хлібом з
розрахунку
9 травня 1945 року країна святкувала День Перемоги. Для освіти наступав новий етап її становлення і розвитку.
puliny.at.ua