У ВОГНІ РЕВОЛЮЦІЙ І ВОЄН
В умовах самодержавства трудящі нашого краю жили в надзвичайних злиднях і темряві. Безземелля і малоземелля, відсутність тягла і реманенту призводили до низьких врожаїв. Так, у бюлетені «Обзор волынской губернии за 1901 год» записано, що селяни Пулин і волості збирали; з десятини: пшениці по 7 центнерів, жита і ячменю - по 5, вівса – 8, гречки - 5, проса - 10, картоплі - 42 центнери.
На 1 січня 1906 року в Пулинах було 207 дворів і 2834 жителі. Серед них: 1 поміщик, 20 куркулів, десятки спекулянтів, урядник, 10 стражників, староста, два мирових судді, піп, два диякони, два рабини, ксьондз, пастор.
Важким було становище всього робочого люду тодішньої Росії. Доведені до відчаю робітники Петербурга в неділю 9 (22) січня, з дружинами, дітьми і стариками рушили до Зимового палацу. Вони несли петицію про поліпшення умов свого життя, але цар наказав стріляти і беззбройних. 9 січня більше трьох тисяч робітників було вбито і поранено Хвиля гніву робітників Петербурга докотилася і до Полісся, в тому числі і до Пулин та навколишніх сіл.
У кінці XIX - на початку XX століття Пулини, в числі інших містечок, були відведені самодержавством для поселення єврейської бідноти. Тут зосередилися кравці, шевці, ковалі, ливарники. Ремісники Пулин, робітники фабрики гнутих меблів, чавуноливарники у 1905 році з червоними стрічками вийшли на демонстрацію. Вони вимагали поліпшення побуту, умов праці.
Територія нинішнього району була поділена тоді на дві волості Пулинську і Курненську, які входили до Новоград-Волинського повіту. Виступи робітників повіту проходили під політичними лозунгами. Слідом за робітниками проти царизму піднімалися селяни, становище яких було надзвичайно важким. Голод, злидні, політична безправність, свавілля поміщиків, урядовців, жандармів були причиною виступів селян нашого краю. Весною 1906 року селяни Пулин, наперекір волі багатіїв, випасали худобу на панських сінокосах і посівах. Поміщики нічого не могли вдіяти з селянами і викликали жандармів з міста Житомира. Прибулі стражники хотіли забрати селянську худобу і покарати селян, але цього зробити їм не дали. Селяни проявили єдність, організованість і закидали жандармів камінням. Цінні документи зберігаються в архівах Петербурга. В них іде мова про виступи селян Нового Заводу. Місцеві поміщики володіли значними площами сінокосів і лісових масивів. Це природне багатство було недоступне бідноті.
18 травня 1906 року селяни Нового Заводу зажадали від поміщика дозволу випасати худобу на його землях. А коли той відмовив їм, селяни почали масово вдаватися до отруєнь панських посівів та сіножатей. Про виступи селян нашої волості повітові справники робили донесення генерал-губернаторові. В одному з них говориться, що в Новому Заводі «Крестьяне потребовали выпаса, - сожгли 50 саженей дров, 1200 жердей... уничтожили питомник». Особливо активними були ті селяни, які працювали в поміщика на заготівлі лісоматеріалів, жердин, дров. У ході революції вони намагалися також скористатися результатами своєї роботи, але поміщик робив все для того, щоб його власність була недоторканною. Тоді розгнівані селяни підпалили заготовлені дрова й жердини. Тому губернському жандармському управлінню було наказано вжити заходів для придушення революційних виступів народних мас.
Жителі сіл нашого краю в боротьбі з царськими властями застосовували навіть зброю. В архівних документах зазначається, що для «изъятия оружия стражники делали обыски по деревням. Жуткое неудовольствие».
Все ж сили були нерівними. Революція потерпіла поразку. Наступили дні реакції та репресій. Царизм після революції провів аграрну реформу, в результаті якої виникли хутірські куркульські господарства як опора царизму на селі. Царизмом заохочувалося також переселення селян у райони Сибіру. Цим самим виселялася невдоволена, революційно налаштована частина селян. З Пулин до Сибіру переселилося 16 селянських сімей. Реформа, яку проводив царизм, зазнала краху. Спад селянського руху був тимчасовим.
Нові страждання трудящим нашого краю принесла перша світова війна У перші ж місяці воєнних дій у 1914 році з сіл нашого краю майже половину працездатного населення було мобілізовано на фронт. Але і тих кого не взяли до армії, постійно залучали до виконання численних робіт повинностей. У час війни селян залучали до перевезення вантажів військових частин, до лагодження доріг.
У той час зменшилась кількість товарів у магазинах, не вистачало продуктів харчування. Зросли ціни. За рік, з серпня 1915 року по липень 1916 року, ціна одного пуда житнього борошна зросла в 1,5 рази, а одного пуда солі - майже в два рази.
В час війни зменшилися посівні площі і відповідно врожайність. Багаті тяглової сили з кожного села було забрано в армію. Для потреб царської армії збиралися податки, а також постійно проводився збір фуражу для коней, що були у військових частинах. З цією метою у волосних центра: були створені інтендантства, які займалися постачанням армії. В зимовий час селяни зобов'язані були постачати для потреб армії сіно, зерно, що викликало у них незадоволення. Частину працездатних чоловіків власті залучали до будівництва доріг воєнного призначення. В домівках під час війни залишалися жінки, діти й люди похилого віку. Селянські господарств, нашого краю зубожіли, занепадало ремесло, погано розвивалася торгівля. На ярмарках Пулин, Соколова, Мартинівки, Нарцизівки не вистачало ремісничих виробів, товарів першої необхідності, продовольства, набула поширення спекуляція.
Навесні 1915 року в селах нашого краю почалися епідемії холери, тифу, віспи. Про медичне обслуговування трудящих ніхто не турбувався Знахарство, лікування зіллями були головними засобами, боротьби з хворобами. Тому сотні жителів району стали жертвами хвороб.
Перша світова війна принесла трудящим нашого краю страждання розорення, голод і сирітство. Лише з Пулин понад 100 чоловік загинули на війні, чимало повернулося додому каліками. Таке становище було, кожному селі.
Багато наших земляків під час першої світової та громадянської воєн перебували на фронтах у складі діючої армії, а коли почалася Жовтнева революція, перейшли на її сторону. Значним військовим підрозділом російської армії був Феодосійський піхотний полк. Стрільцями тут служили Ф.О. Бусько та Ф.К. Зарицький з Курного, Є.С. Лисюк з Андрїївки. А в Феодосійському артилерійському полку зразково служи В.С. Барабащук з села Курного. Він на конях доставляв продовольство, на бойові позиції - боєприпаси та артилерію. Зразковими стрільцями Новгород-Сіверського полку були Й.Ф. Грицай з Червоноармійська Й.К.Грибан з Чернявки, С.А. Клименко зі Стрибіжа.
Неодноразові подяки командування заслуговував стрілець Преображенського стрілецького полку А.А. Колесник з с. Стрибіжа. У бойовій обстановці він брав у руки зброю, а у вільний час ремонтував бійцям взуття. Це ж розповідають архівні матеріали і про А.С. Бондарчука, уродженця Корчівки, а пізніше жителя Ягодинки.
Архівні записи розповідають і про активну службу бійця артилерійського полку в складі обслуги 76-міліметрової гармати, уродженця Червоноармійська І.В. Колесника. Він ніс, крім головної, суміжні служби: писаря, кресляра, бібліотекаря.
В Драгунському кавалерійському полку в боях відзначалися також наші земляки ГІ.В. Коростецький з Ялинівки та О.Я. Махновський з Очеретянки. Вони вміло вели бої на конях і як піхотинці.
Не думав у 1915 році 20-річний житель Улашанівки Сава Вознюк, що, почавши службу на Балтійському флоті, стане свідком неабияких історичних подій. У його військовому посвідченні писалося: «Определен в 1-ий Балтийский флот 12 сентября 1915 года. 10 января 1916 года зачислен в морскую школу, 18 сентября 1916 года произведен матросом 1-й статьи, 20 сентября 1916 года определен на крейсер «Аврора»... Пізніше матрос Сава Вознюк став свідком історичного залпу «Аврори», який розмежував епохи.
Довгими дорогами громадянської війни пройшов Тимофій Іванович Головня з села Стрибіжа. Він же був учасником і другої світової війни, за що удостоєний багатьох нагород Батьківщини.
Не один інтервент, який зазіхнув на молоду країну, наклав головою в 1918 році під влучним вогнем кулеметника станкового кулемета, вихідця із Стрибіжа, бійця Новгород-Сіверського полку П.А. Зозулевського. Кулеметником ручного кулемета в цьому полку був і В.В. Корзун, житель села Кошелівки, уродженець села Сколобів. Був поранений у ході боїв 1918 року червоноармієць Уманського кулеметного полку, уродженець села Очеретянки М.П. Нестерчук.
Окремо слід сказати про П.В. Корнійчука з Курного. В час громадянської війни став курсантом військової ветеринарної школи, після закінчення якої очолював ветслужбу кавалерійської частини. По війні продовжував працювати ветфельдшером у мирній обстановці.
В 1918 році, по змові внутрішніх ворогів з іноземними інтервентами, Україна була окупована 450-тисячною австро-німецькою армією. Іноземці більше півроку грабували населення Пулин. Окупація тривала з березня до листопада 1918 року. Саме в той час, коли треба було сіяти, вирощувати та збирати врожай. Тому в час громадянської війни сільське господарство району дуже занепало.
Після відступу німців з Пулин на територію нашого краю вступили війська Петлюри. Їхні головні сили розмістилися на околиці села Буряківка. Але під натиском бійців Таращанського полку петлюрівці змушені були відступити.
З Пулин таращанці вирушили через Вацлавпіль (Ясна Поляна), Пулино-Гуту на Бараші. Селяни нашого краю добровільно допомагали червоноармійцям продуктами харчування, предметами першої необхідності, а також підвозили вантажі. На одній з підвід їздовим був житель Пулин І.А. Тузюк.
25 квітня 1920 року буржуазно-поміщинська Польща без оголошення війни вчинила розбійницький напад на нашу країну. Використовуючи раптовість нападу і чисельну перевагу, білополяки за два дні захопили Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів, Коростень, у тому числі й територію нашого району.
Жителі Пулин і навколишніх сіл ховали від ворога, або знищували хліб та худобу, придатний для роботи реманент. Крім того, на окупованій території розгорнувся партизанський рух. Активно вів боротьбу з ворогом на. Звягельщині житель Колодіївки В.Я. Латко. Пізніше односельчани обрали його членом сільської Ради.
Житомирський прорив Першої Кінної армії примусив загарбників залишити Київ, Житомир. Далі Кінна армія взяла курс через територію нашого краю на Новоград-Волинський. При допомозі солдатів цієї армії в Пулинах було відновлено роботу ревкому.
Жителі Мартинівки, Курного та інших сіл району вітали конармійців армії Будьонного. Через Буряківку, Пулини, Вацлавпіль (Ясна Поляна) рухалася на Бараші 2-а кавалерійська бригада II дивізії, якою комнадував С.М. Патолічев.
У складі Першої Кінної через наш район, зокрема через села Мартинівку, Курне, Соколів, рухався 242 полк командира С.С. Вострецова.
Невмирущою славою в роки війни з білополяками вкрили себе Червоні Козаки, організатором і командиром яких був член уряду України В. Примаков. У Червоному козацтві, підрозділи якого стояли в Пулинах, Буряківці, Курному, проходили службу С.В. Торопець і М.М. Султан, які через 55 років відвідали місця боїв, були гостями нашого району.
Безіменними залишилися чимало Червоних козаків, які загинули за наш край, але пам'ять про них жива. На їх могилі в Червоноармійську встановлено надгробну плиту з чорного мармуру. На плиті викарбувані слова: «Тут похоронені десять червоноармійців, які загинули від руки білополяків у 1920 році в боротьбі за встановлення Радянської влади».
Героїзм і відвагу в боротьбі з білополяками проявив на території нашого краю 3-й Інтернаціональний полк, організатором і командиром якого був горський патріот і комуніст Лайош Матвійович Гавро. Полк обороняв позиції від ворога біля сіл Стрибіж та В'юнок. Відстоявши рідну землю, трудящі нашого краю дістали можливість будувати нове життя