НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ НА ПУЛИНЩИНІ
В середині XVIII століття в Україні проживало понад 283 тисячі осіб єврейської національності. З 1776 року права євреїв розширилися. їм дозволено було мати у власності друкарні, підприємства з виробництва пива. Катерина II ввела для євреїв місця осілості. Наказом цариці визначалися губернії, в яких євреям дозволялося займатися ремеслом, торгівлею, зокрема, у Волинській. Дозволялося також переселятися з одного міста в інше, навчати дітей у всіх навчальних закладах, відкривати власні майстерні та підприємства. Цар Олександр II заборонив їм жити в селах, тому вони зосередилися в містах. На початку XIX століття було дозволено на кожні 80 будинків будувати одну синагогу. В губернському, центрі відкривалися єврейські школи, ремісничі та однокласні училища, вчительський інститут.
До 1924 року в Пулинській школі українці і євреї навчалися разом. Так, у 1919 році Пулинську школу закінчили 16 учнів, з них 6 українців і 10 євреїв. Екзамен із Закону Божого здавали лише 6 учнів-українців, а євреї від складання цього екзамену звільнялися. Найкращими учнями серед євреїв були Шива Зільберман та Злата Малинська.
Лише в 1924 році єврейські групи було відокремлено від українських. їм було передано частину приміщення, бібліотеку, інше навчальне та господарське устаткування. Пізніше єврейська школа розміщувалася в Пулинах у двох окремих приватних будинках.
У грудні 1921 року постановою колегії відділу наросвіти в Пулинах була створена єврейська дитяча хата. Персонал дитячої хати був сформований з місцевих євреїв. Завідувала дитячою хатою Роза Зіпгерман, а керівниками дитячих груп були Сара Шафранська та Хана Пинчук, прибиральницею Хана Селедка. Станом на 1921 рік у дитячій єврейській" хаті перебувало 60 дітей з єврейських сімей.
На території, Пулинщини діяли підприємства власників-евреїв. Так, у селі Новий Завод діяв лісопильний паровий завод землевласника Шленкера, а в Пулинах працював млин, власником якого був Шмуль Дехня, власниками газогенераторного млина в селі Неборівці були Бройдя Вайсбрут і Перельман Дидимонд.
У селах, де проживало чимало єврейського населення, відкривалися єврейські школи. Так, у 1927 році президія Пулинського райвиконкому вирішила закрити один з чотирьох молитовних будинків і відкрити школу. Це рішення підтримала і єврейська сільська Рада.
Волинська окружна інспектура турбувалася про забезпечення їх кваліфікованими кадрами. Так, вчителькою Пулинської єврейської семирічної школи в 1927 році була призначена Кочим, а Соколівської 4-річної єврейської школи - Фрідман.
Євреї, які проживали в Пулинському (з 1935 року Червоноармійському) районі в довоєнний та післявоєнний час, брали активну участь в економічному, господарському та культурному житті. Особливо значною була заслуга євреїв в організації торгівлі. Їй присвятили своє життя М.Гальперін, М. Епштейн, М. Купершмідт, Я. Нібульський, Я. Темногород, А. Ребель, Г. Вайтман та інші.
В час Великої Вітчизняної війни лише на території села Адамівки (нині Веселе) фашистами було розстріляно близько 700 жінок, стариків, дітей єврейської національності. Серед розстріляних були учні Червоноармійської середньої школи, зокрема Яша Сегел, Михайло Рожко, Льоня Шлапак, Фрум Бренер, Петя Темногород, Ісаак Темногород, Борис Скоп, Овсій Кац та інші.
Фронтами Великої Вітчизняної війни пройшли В.С. Айнбіндер, Р.М. Резенберг, М.Ш. Тамаркін. Працею наближали Велику Перемогу в евакуації Друбіч, Нібульський, Глушман, Темногород. Уже після Великої Вітчизняної війни багатьох художників виховав учитель І.Я. Нібульський, закінчив університет і працював на різних керівних посадах М.Ш. Тамаркін, багатьом дала путівку в життя вчителька Р.М. Розенберг. Лауреатом Державної премії, науковцем став А. Рабінович із Соколова.
В цілому євреї вписали славну сторінку в історію нашого району, хоча життя їх склалося нелегко. Нині на території нашого району проживає незначна кількість осіб єврейської національності. Адже сотні з них знищені німецько-фашистськими загарбниками, чимало вихідців євреїв з нашого краго доживають своє життя в інших країнах.
Певне місце в історії району посідають чехи-переселенці. Перші чеські поселення у Волинській губернії появилися в XIX столітті. Чехи зразково організовували ведення господарства. Вони вирощували зернові культури, займалися городництвом, садівництвом, розводили худобу. Вагомий внесок зробили чехи в розвиток хмелярства, яке було для них одним з головних джерел прибутків.
Найперші чехи-колоністи оселилися в Житомирській та Черняхівській волостях. А перші плантації на території нашого району виникли в селі Окілок (нині Черняхівського, а тоді Пулинського району). Хміль з Окілка поширився на Івановичі, Пулини та інші села.
Для організації технології обробки хмелю споруджувалися хмелесушарні за чеськими проектами. А спочатку, коли валовий збір хмелю був незначний, чехи-колоністи сушили його на горищах своїх будинків.
Напередодні першої світової війни, станом на 1914 рік у Пулинському районі було 448-334 ділянки хмелю площею 153 десятини, світова війна, революція і громадянська війна зумовили скорочення площ і ділянок цієї цінної культури. На 1924 рік залишилося 230 хмільників на площі 38 десятин. Та вже в наступному році в Пулинському районі було 448 десятин хмелю. А в області найкращий показник за кількістю десятин хмелю зафіксовано у Черняхівському районі. Тут у 1925 році було 595 десятин хмелю. Пулинський район посів за цим показником у Волинській окрузі в 1925 році друге місце. Відповідно це стосувалося і чеського населення. Найбільше в області чехів проживало в 1925 році в Черняхівському районі - 1655 чоловік, а в Пулинському - 957.
Там, де національні меншини проживали компактно, створювалися сільські національні Ради. Чеська сільська Рада була створена в с. Окілок (тоді Пулинського, нині Черняхівського району). А в цілому на території України нараховувалося 1087 національних Рад.
За переписом 1989 року в Україні нараховувалося 9122 чехи, а на Житомирщині проживало їх 1835.
У XIX століття на території Пулинщини масово появилися німці-переселенці. їх тут приваблювали значні території необроблених земель. Кількість німецьких колоній особливо швидко зростала в другій половині XIX століття. Потрібно відзначити той факт, що німці-колоністи зробили неабиякий внесок у розвиток сільського господарства і промислового виробництва. Так, у 1908 році в Пулинах діяв пивоварний завод власника Білека, який виробляв 807 відер пива, а пивний завод Янца виробляв 1618 відер пива, ціною 85 копійок за відро.
Центром німецьких колоній на Пулинщині було село Стара Буда (нині Ясенівка). Тут успішно діяла німецька школа. Її випускники працювали вчителями в багатьох німецьких школах Волині. А всього на Пулинщині діяло 35 німецьких шкіл.
У лютому 1921 року в Старій Буді відбувся з'їзд вчителів німецьких шкіл, на якому був присутній інспектор народних шкіл Житомирського уїзду Мільке. На з'їзд прибули вчителі 35 німецьких шкіл і 35 представників від німців-колоністів. На з'їзді розглядалося питання про відкриття німецької вчительської семінарії, а також про влаштування курсів. Тут же, в школі, була відкрита центральна бібліотека німецьких шкіл. Чимало зусиль для відкриття вчительської семінарії докладав директор Старо-Будської семирічної німецької школи Пауль.
Випускники цієї школи отримували ґрунтовні знання і мали праве працювати в німецьких школах. Добре зарекомендували себе на педагогічній ниві Адольф Кропп з Видумки, Едуард Феляуер з Цвітянки, Август Бетхер з Мартинівки, Готліб Міттельштедт з Пулино-Гути, Готліб Гейн з Пулин, Домке Адольф з Габрівки, Генріх Грюнке з Янівки, Еміль Рольдер з Солодирів, Шопнерт з В'язовця та інші.
Станом на 1926 рік у Волинській окрузі без міста Житомира проживало 51746 осіб німецької національності, а з них у Пулинському районі - близько 18 тисяч.
30 квітня 1930 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв постанову про утворення Пулинського німецького району в складі 30 сільських Рад. Це був один з восьми німецьких національних районів в Україні на той час.
Розвивалася освіта та культура національних меншин Пулинщини. Утворилася мережа німецьких навчальних закладів, бібліотек, хат-читалень. У нашому районі виходила спільна українсько-німецька газета «Більшовик Червоноармійщини».
Однак у 30-х роках політика держави щодо німецьких поселенців змінилася. Почалася неоправдана чистка кадрів, ліквідація німецьких навчальних закладів, системи німецьких сільських Рад.
17 жовтня 1935 року ЦВК СРСР прийняв постанову «Про реформування Пулинського (німецького) району і утворення Червоноармійського національного району Київської області». Німців з Пулинського району висилали до Карело-Фінської автономної Республіки та більш масово - до Казахстану. Тільки в 1964 році вийшов указ уряду, який дозволив німцям повертатися до покинутих ними колись країв.
Історія Пулинщини тісно пов'язана з населенням польської національності. Масове заселення Волині поляками почалося в другій половині XVI століття. Тоді ж поляки появилися і на території нашого району. На кінець XIX століття у Пулинському костьолі числилося 18454 душі парафіян. Це лише дані по кількості тих, хто сповідався. В соціальному плані це були переважно селяни та дрібна шляхта. Вони нічим не відрізнялися від місцевого населення, багаторічне проживання серед якого не могло не вплинути па них.
У місцях компактного проживання поляків створювалися національні сільради. За переписом 1926 року у Волинській окрузі проживало 86,6 тисячі осіб польської національності. З них лише в Пулинському районі близько 9-ти тисяч. Польські сільські Ради були створені в Кошелівці та Бабичівці. Крім того, вони створювалися і в інших селах, які відносилися до сусідніх районів.
У 1925 ропі було створено єдиний в Україні польський національний Мархлевський (Довбиський) район. На його території проживала 41 тисяча чоловік, 73 відсотки яких становили поляки. До новоутвореного національного району відносилися і села Пулинщини, це, зокрема, Білка, Грузливець, Тартачок, Шереметів, Олізарка, Гуто-Юстинівка, Новий Завод, В'юнки.
В селі В'юнки діяв найбільший кооператив «Червоний Гутник», члени якого збудували цегельний завод та ще одну скляну гуту, де працювало понад 300 робітників.
У трагічні 30-і роки радянські поляки на Пулинщині були піддані репресіям. У жовтні 1935 року постановою ЦВК УРСР Мархлевський польський національний район було розформовано. Польське населення підлягало переселенню у східні райони України та в Казахстан. Багато з них було репресовано і розстріляно. Для здійснення переселення використали 16 ешелонів і 1142 вагони, про що ретельно виконавці написали у своїх звітах. Населення чинило опір переселенню. Про це свідчать архівні документи. «В селі Новий Завод, - говориться в документі, - арештована одна переселенка, яка ходила по хатах переселенців і агітувала за те, що потрібно збиратися всім жінкам, організовувати протест проти переселення... вона почала збирати жінок на колективну копку картоплі і там проводити серед них роботу». Всього з Пулинського району підлягала переселенню 337 сімей польської національності і 663 німецької.
3 жовтня 1935 року була прийнята постанова ЦВК УРСР про Мархлевський та Пулинський райони. «В зв'язку з економічною слабкістю Мархлевського і Пулинського районів, - відзначалося в постанові, - незручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезсмужністю Президія ЦВК УРСР ухвалює:
Розформувати Мархлевський і Пулинський райони.
Утворити з частин сільрад теперішнього Пулинського, Новоград-Волинського і Мархлевського районів новий адміністративний район у теперішньому Пулині.
Перейменувати Пулин в Червоноармійськ і новий район назвати Червоноармійський.
До кінця 30-х років були розформовані всі польські національно-адміністративні одиниці, ліквідовані школи, культурні установи, закриті костьоли.